Главная › Новости

Спадкування нерухомості: проблеми, на які може наразитися кожен (Частина 1)

Опубликовано: 08.10.2018

А про те, щоб залишити заповіт і вирішити раз і назавжди проблему розподілу спадщини між родичами, люди, як правило, замислюються у вже дуже поважному віці, іноді в умовах, коли особа не здатна зважено вирішувати.

 

Якщо ж звернутися до теорії, слід наголосити, що згідно зі ст. 1216 Цивільного кодексу, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

 

Зважаючи на тривалий досвід судової практики, можу констатувати, що не кожному вдається безперешкодно отримати свою спадщину через суто юридичні обставини. Розгляду проблем, які найчастіше виникають під час спадкування будівель та земельних ділянок, присвячена ця стаття.

 

Спадкування землі

 

У положенні ч. 1 ст. 1 чинного Земельного кодексу (надалі — ЗК) йдеться, що земля є основним національним багатством. Ймовірно тому земельні правовідносини найбільш складні, мають непослідовне і суперечливе правове регулювання, прикладами якого є три різні закони, що діють протягом останнього сорокаріччя: Земельний кодекс Української РСР від 08.07.1970 р., Земельний кодекс України від 18.12.1990 р. і Земельний кодекс України від 21.10.2001 р.

 

Земля, яка була 50 років тому, залишилася тією самою землею, а її власники не один раз змінилися, як правове регулювання і правовий режим прав на землю. Утім незмінним було одне: якщо на руках немає документа про право на землю спадкодавця, право на землю не виникне навіть внаслідок тривалого і сумлінного відкритого використання такої земельної ділянки і сплати всіх необхідних податків за таке землекористування. Для встановлення того, існує чи відсутнє право на землю, необхідно простежити коли, на якій підставі виникло і як змінювалося право на земельну ділянку.

 

Від 1917 р. по 1990 р. земля була винятковою власністю держави і надавалася громадянам СРСР лише у користування. Користування землею було безстроковим (постійним) або тимчасовим (короткострокове або довгострокове). Передача землі у користування здійснювалася шляхом відводу на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної та сільської Рад народних депутатів. Постійне користування землею посвідчується державними актами на право користування землею. Тимчасове користування — рішенням або актом органу, який ухвалив рішення про передачу землі у користування.

 

Від 1990 р. по 2001 р. власність на землю мала такі форми: державну, колективну, приватну. Крім цього, земля передавалася у користування.

 

Громадяни України мали право на отримання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного та гаражного будівництва. Передача земельних ділянок у власність громадянам проводилася місцевими Радами народних депутатів відповідно до їхньої компетенції за плату або безоплатно.

 

Передача у власність земельної ділянки, яка була раніше надана громадянину, проводилася сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства,будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного та гаражного будівництва. Ці земельні ділянки передавалися у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, які підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

 

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Документом, який засвідчував право власності або право постійного користування землею був державний акт, який видавався і реєструвався сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

 

Отже, крім отримання землі у власність для вищезгаданих цілей, у розмірах встановлених законодавством, громадяни мали право в цей період оформити право власності на землю, яка була раніше надана в користування. Якщо цього не було зроблено, земля залишалася на праві користування.

 

Від 2001 р. на землю існує право власності (приватна, комунальна, державна), право користування (постійне або термінове — оренда), право земельного сервітуту та право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови (суперфіцій).

 

Згідно зі ст. 125 ЗК, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Державна реєстрація права здійснюється відповідно до Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

 

Документи, що засвідчують право на земельну ділянку в ст. 126 ЗК, це:

Державний акт на право власності; Державний акт на право постійного користування землею; Договір оренди на оренду земельної ділянки; Цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладена згідно з вимогами законодавства, та державний акт на право власності попереднього власника з двома позначками, які здійснюють нотаріус під час посвідчення угоди та орган, який здійснює державну реєстрацію права на земельну ділянку; Свідоцтво про право на спадщину земельної ділянки та державний акт на право власності попереднього власника з двома позначками, які здійснюють нотаріус під час надання свідоцтва про право на спадщину та орган, який здійснює державну реєстрацію права на земельну ділянку.

Незалежно від того, коли виникло право власності або право користування землею, воно зберігається, згідно з п. 7 Перехідних положень чинного ЗК. Отже, громадяни та юридичні особи, які отримали у власність, у тимчасове користування, зокрема на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені законодавством, що діяло раніше, зберігають права на ці ділянки.

Звертаємо увагу, що, згідно з ч. 1 ст. 1225 Цивільного кодексу (надалі — ЦК), до спадкоємців у порядку спадкування на загальних підставах переходить лише право власності на земельну ділянку, із збереженням її цільового призначення. Право користування землею не може бути успадкованим.

Для оформлення права власності на землю в порядку спадкування необхідно довести, що спадкодавець придбав відповідне право в установленому законом порядку. Такими доказами для нотаріуса є правоустановчі документи, перелік яких наведено вище.

Дуже часто спадкодавці не залишають після себе правоустановчих документів на землю. Тоді нотаріус відмовляє у наданні свідоцтва про право на спадщину — земельну ділянку. Єдиним виходом у вирішенні питання про право власності на спадкове майно за відсутності правоустановчих документів є звернення з позовом до суду.

Слід наголосити, що подібні суперечки вирішуються судами дуже часто, але в будь-якому випадку рішення суду, в першу чергу, залежить від обставин справи.

 

Так, у справі № 2-2030/08 ухвалили позитивне рішення від 15.09.2008 р., яким задоволено вимоги позивача, визнано право власності на будинок та земельну ділянку. Земельна ділянка належала на правах власності батькові померлого згідно з державним актом. Померлий не встиг до смерті оформити за собою право власності на земельну ділянку та отримати державний акт на землю, в зв'язку з чим дочка померлого не змогла отримати це майно в порядку спадкування, звернувшись до нотаріуса. У суді дочка померлого просила визнати право власності на нерухоме майно за собою в порядку спадкування. Суд дійшов висновку, що оскільки право власності виникло у дідуся позивачки, що засвідчується державним актом, його син — батько позивачки, отримав землю і будинок у власність у порядку спадкування після смерті дідуся позивачки, фактично прийнявши цю спадщину як спадкоємця першої черги. У зв'язку з чим позивачка також має право на спадкове майно, оскільки є єдиним спадкоємцем свого померлого батька.

 

У справі № 2-37707 рішенням від 17.01.2007 р. було відмовлено позивачу у визнанні права власності на земельну ділянку, оскільки не були надані докази оформлення спадкодавцем технічної документації на земельну ділянку, встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, одержання документа, що засвідчує право на неї, і державну реєстрацію цього правоустановчого документа.

Тож за відсутності у спадкодавця документа, що засвідчує право на землю, є можливість успадкувати землю за умови, що право власності на землю виникло у спадкодавця на законних підставах. А комплекс таких доказів, як рішення виконавчого органу, технічна документація, пояснення свідків, є основним інструментом для захисту своїх прав у суді.

Це необхідно пам'ятати і тим спадкоємцям, спадкодавці яких нині не встигли отримати державний акт на землю, наприклад, через відсутність в органах земельних ресурсів спеціальних бланків. Такі обставини можуть стати фатальною перешкодою в отриманні цієї землі у спадок. Як уже наголошувалося вище, право власності на землю виникає лише після його державної реєстрації. У зв'язку з чим тим потенційним власникам, хто тривалий час очікує на державний акт на земельну ділянку або довгий час не може отримати документи про реєстрацію в Центрі державного земельного кадастру, радимо звернутися до суду і зобов'язати уповноважений орган видати правоустановчий документ. Це, можливо, не прискорить видачу акта, проте допоможе зафіксувати на папері момент виникнення відповідного права і позбавить спадкоємців важкого тягаря відстоювання законних інтересів.

 

Про проблеми спадкування будівель читайте у другій частині статті.

Опубліковано на сайті: 04.05.2011

Автор: Юлія Курило, директор юридичної компанії "ЮСТ Україна"

Джерело: http://pravotoday.in.ua/