Главная › Новости

Не вигадані історії: варто уникати службового роману?

Опубликовано: 21.10.2018

Мені це було приємно, але не більше. Почнемо з того, що вона старша за мене на кілька років. Мені — двадцять шість, а їй — тридцять три, тому я ставлюся до неї як до зрілої жінки, хоча і досить привабливою.

А перед Новим роком в нашій фірмі влаштували корпоратив. Я, як і всі, збирався розслабитися, випити і потанцювати з колегами. З цією метою керівництво зарезервував найкращий в місті ресторан, який вражав своїм убранням і вишуканою їжею.

Тамада бадьоро вів програму, пропонував багато веселих конкурсів, в парочці з них і я взяв участь. Звучала музика, колеги танцювали і голосно кликали Новий рік. Несподівано до мене підійшла Ольга Миколаївна з келихом вина.

— Вадим, не хочеш випити зі мною? — лукаво посміхнулася вона.

— Звичайно, Ольга Миколаївна, — зніяковіло відповів я.

Вона була сліпуча: худорляву постать гарно облягала вечірнє плаття, довге темне волосся були прибрані в зачіску, а високі підбори надавали їй ще більше шарму.

— Ні, — засміялася вона, — називай мене просто Оля, ми ж не на роботі.

Далі події розвивалися як у сні. Я багато випив, Ольга кружляла поруч весь вечір, ми танцювали, сміялися, і я зовсім не здивувався, коли вранці прокинувся у ліжку своєї начальниці.

Квартира цілком очікувано виявилася гарною і величезної, на відміну від моєї однушки в хрущовці, де я тулився з мамою. «От би мені так коли-небудь пожити!» — відразу я розмріявся.

На кухні чулася метушня. Ольга встала раненько і вже готувала сніданок. Смачно запахло кавою і смаженим хлібом. Незабаром Оля принесла мені сніданок у постіль: свіжовичавлений апельсиновий сік і тости з сиром. Навіть у звичайному шовковому халаті і з розпущеним волоссям вона була красива і граціозна. Я навіть зажмурився від задоволення: давно за мною ніхто так не доглядав. — Вадик, дорогий, збирайся, а то на роботу спізнимося, — промуркотала начальниця і пішла одягатися.

Я ж із задоволенням уминав сніданок і згадував історію Олі, яку вона повідала мені вчора.

Ольга приїхала в Пітер з маленького містечка, можна сказати, втекла з глушини. У двадцять п’ять вона вийшла заміж за гарного хлопця — Юрія, вони любили один одного, але з дітьми у них не складалося, і навіть лікарі не знали, з якої причини.

Ольга бачила, як страждає від цього Юрій, але нічого не могла вдіяти. І ось коли їй виповнилося тридцять, вона вирішила різко змінити своє життя, виїхати з рідного міста. Ольга відзначила день народження в місцевому ресторані, куди запросила всіх своїх друзів і родичів, щоб заодно з усіма попрощатися. На ювілеї було весело, Оля сміялася до сліз і була неперевершена. Тільки Юрій чомусь був сумним.

Коли Ольга запитала про причину, він відповів, що в нього погане передчуття, і він нічого не може з цим вдіяти. Оля тоді розсміялася йому в обличчя, міцно поцілувала і сказала, що все буде добре. «Все буде добре у тебе, ти створиш іншу сім’ю, з новою дружиною, і у вас буде багато дітей», — про себе додала вона.

Юрій ніколи б не пішов від неї сам, він дуже любив її і не зміг би образити. Тому вона вирішила звільнити його від сімейних уз. Не поставивши нікого до відома, вона звільнилася з високооплачуваної роботи, зібрала речі і поїхала в Пітер. Навіть змінила номер телефону, щоб до неї ніхто не міг додзвонитися. Тільки її мама знала, де вона, але Ольга взяла з неї клятву, що вона нічого не розповість Юрію.

Минуло три роки. Спочатку було важко, але Оля впоралася. Швидко знайшла хорошу роботу, пішла в неї з головою, піднялася по кар’єрних сходах до начальниці відділу і не дозволяла собі думати ні про що й ні про кого, поки не закохалася в мене. Вона навіть не очікувала, що ще здатна любити. Різниця у віці її не лякала, так як заміж за мене вона не збиралася.

Покінчивши з тостами, я одягнувся, і на Олиної машині ми доїхали до роботи. З цього дня моє життя кардинально змінилася. На роботі Ольга Миколаївна підкидала мені найвигідніші замовлення, і через три місяці я пішов на підвищення, так і секс зі зрілою жінкою доставляв мені величезне задоволення і підвищує самооцінку. Ольга теж була щаслива, що може допомогти коханому в кар’єрі.

Незадоволеною була тільки моя мама. Вона знала, що я зустрічаюся з дорослою жінкою, та ще й заміжньої, адже Ольга досі офіційно так і не розлучилася з Юрієм. Я хотів їх познайомити, адже я вважав Олю своєю дівчиною, але мама навідріз відмовилася. У неї були свої плани на мій рахунок.

Справа в тому, що у маминої подруги була дочка — Вікторія, моя ровесниця. І от, як би випадково, мама покликала їх у гості. Напекла пирогів з м’ясом, які я обожнював, накрила стіл. Я досить пізно повернувся від Ольги й дуже здивувався, що у нас гості. «Засиділися, зачаевничались», — пояснила мама і, хитро посміхнувшись, познайомила мене з Вікою.

Віка мені сподобалася: цікава блондинка, весела і легка у спілкуванні. Я зголосився проводити їх з мамою до сусіднього будинку, де вони жили, і Віка, прощаючись, запросила мене на наступний день на вечірку до друзів. Я давно нікуди не ходив, і вирішив розвіятися. Мама тільки раділа, бачачи, як все вдало складається.

Я сходив на вечірку, потім в кіно і… не помітив, як почав зустрічатися з Вікою. Довгі задушевні вечори з Ольгою, розмови про життя, літературі (Оля була дуже різнобічною людиною) залишилися в минулому. Вона відійшла на другий план, але розлучитися з нею остаточно я чомусь не міг. Весь час брехав, викручувався: то мама хворіє, то один в гості покликав. Оля страждала, намагалася викликати мене на серйозну розмову, але я ухилявся… Якось на роботі вона відчула себе погано і пішла раніше. Після відвідування лікаря вона вирішила прогулятися, задумалася, і, видно, ноги самі привели її до мого під’їзду.

Стояла чудова погода, світило сонечко, заливисто співали птахи — прийшла весна. Вона хотіла серйозно поговорити зі мною, як я дізнався пізніше, розставити всі крапки над «і». І побачила, як я йду в обнімку з дівчиною. Вона присіла на лавочку біля під’їзду і покликала мене захриплим голосом.

Я здригнувся і з острахом озирнувся.

— Хто це? — посміхнулася Віка.

— Це моя начальниця, я випадково прихопив її папери зі столу, а завтра конференція, — незграбно збрехав я.

— Ну, добре, — позіхнула Віка, — розбирайся зі своїми паперами, а я — на вечірку до Ангеліни, чекаю на тебе там.

І вона пішла. Молода, красива, впевнена в собі.

Я підійшов до Ольги, сів поруч.

— Навіщо ти мене обманював? — з гнівом запитала вона. — Чому відразу не сказав, що покохав іншу? Невже я тебе відпустила?

— Та не полюбив я нікого, — відповів я, — так, зустрічаємося зрідка на прохання моєї мами: аж надто вона за мене переживала…

Раптом обличчя Ольги змінилося, точно вона згадала щось важливе, гнів кудись випарувався, голос став спокійним:

— Вадим, мені треба сказати тобі щось важливе. Ти зобов’язаний це знати… Я вагітна.

— Як? — вигукнув я, — ти ж казала… — але я не закінчив фразу, різко замовк. А потім пробурмотів:

— Я поки не готовий до цього, — і пішов геть.

Минуло два тижні. Ольга мене не турбувала, на роботі була холодна й офіційна. Але кращі замовлення стали йти повз мого носа до інших менеджерам. До цього я теж був не готовий. Тут виявилося зачепили моє самолюбство. Я увірвався в кабінет до Ольги:

— Оля, в чому справа? Чому замовлення Федорова доручили не мені?

— А що такого, власне? — холодно спитала вона, — Як раніше вже не буде, не розраховуй. Ти занадто добре влаштувався, мій хлопчику, — стомлено посміхнулася вона.

З її кабінету я вискочив, як ошпарений. Як це підло! Вона ясно дала зрозуміти, що я з себе нічого не уявляю. З тих пір у мене практично завжди був поганий настрій.

Справи на роботі не клеїлися, та ще й Віка стала дратувати своїм писклявим голосом, постійно вимагали відвідування всіх вечірок міста. Від цих вечірок мене вже нудило. З нею навіть поговорити було про що. Як я не помічав цього раніше? Загалом, я все частіше замислювався про Ольгу, її ніжності, теплоти, наших нескінченних розмовах ні про що і про все. «А чи не пора вже зупинитися, завести сім’ю і дитину з коханою жінкою?» — раптом подумав я і вирішив на наступний день серйозно поговорити з Ольгою. Однак прямо з ранку все пішло не так, як я планував. На роботі Олі не виявилося, у відділі кадрів сказали, що вона несподівано звільнилася і поїхала.

Я втратив спокій і після обіду знову пішов у відділ кадрів, де благав дівчаток повідомити Ольгин адресу і домашній телефон. Стільниковий вона відключила, додзвонитися до неї я не зміг. Однак, після довгих умовлянь колеги мені дали адресу і телефон Ольги Миколаївни, здивовано перезирнувшись між собою.

І ось поїзд під’їжджає до містечка, де живе моя Ольга, і я з сильно б’ється серцем підходжу до її будинку. Набираю номер домашнього домофона.

— Так? Хто це? — чую здивований голос коханої.

— Це Вадим. Я чекаю тебе біля під’їзду. Я приїхав за вами… з малюком, — тихо додав я.

Через п’ять хвилин Оля вийшла, вона була дуже серйозна і незворушна.

— Вадиме, я тебе любила, це правда, — зітхнувши, почала вона, — а ти мене зрадив. Та ще й дитину свого не захотів прийняти. Я зрозуміла, що єдина людина, яка по-справжньому любив мене і розумів, це Юра. Я теж його люблю, тільки забороняла собі думати про нього. Загнала свою любов глибоко в серці, щоб душу не смикати. Тепер все інакше. Ти відмовився від мене з дитиною. Та й молодий ти ще для сім’ї, не нагулявся. І я, зовсім зневірившись, зателефонувала Юрію, все йому розповіла. Він просто святий. Любить мене досі і дитини майбутнього полюбив. Він буде дуже хорошим батьком, я знаю. Я повернулася до свого чоловіка, свою сім’ю, і у нас все буде добре. А ти запізнився, пробач… вже надто пізно.

І вона розвернулася, щоб піти.

— А як же моя дитина? — тремтячим голосом запитав я.

— У нього буде сім’я і люблячі батьки. А ти, якщо хочеш, приїзди до нього, я — не проти, Юра теж. Прощай!

Вона пішла, а я ще довго стояв біля її будинку і думав: де ж я допустив помилку і що чекає мене попереду?