Главная › Новости

Кожне дерево трішки море

Опубликовано: 06.11.2018

Как влюбиться в Лос-Анджелес. Пляжи, местные, еда, Hollywood

За моїм вікном росте море. Його посадили там, мабуть, ще до народження моїх батьків, але факт залишається фактом: сьогодні я побачила його уперше. У нього теплі зелені хвилі й ніжна світла шкіра. В ньому немає ні риб, ні медуз, ні Посейдона, ні русалок. Його життя дещо інше. На перший погляд може скластися враження, що нічого банальнішого за життя дерева і бути не може: стоїш собі, хитаєшся від вітру і втоми, п`єш каву з подругами-птицями, але не часто, бо птацтво вже давно все заміжнє, і робота в офісі за моніторами… ну ти і сам все розумієш. Ніхто і гадки немає, що ти не дерево, а трохи море.

Воно дурило мені голову протягом останніх десяти років. Зараз я дещо на нього ображена. Думаю, моє вранішнє відкриття радше випадковість, аніж бажання відкритися: день за днем я бачила полущений сірий фасад районної лікарні, а біля нього декілька дерев. Воно не видало себе, і навіть не давало натяків – просто було. Хто б міг подумати, що я живу поруч із морем?! Хіба я могла, знаючи географію, уявити, що просто тут, посеред міста, та просто з мого вікна видно море?! Ні, не могла. Раніше не могла. Зараз я дещо на себе ображена.

Думаю, що у мене починається нове життя, життя з морем за вікном. І нехай це море не зовсім справжнє і традиційне, це навіть добре, бо на нього не приїдуть відпочивальники, не розтопчуть босими п`ятами, не засмітять берегів своїми недопалками та пляшками з-під пива, не збезчестять своїми кармами та невдачами, я збережу його секрет – однаково мені ніхто не повірить. Сонце, дерево-море і я назавжди зплетені в один важкий морський вузол. Від сьогодні я вірю, що кожне дерево трішки море.

Вам також буде цікаво